Одну з перших типологізацій шаблі здійснив на початку 30-х рр. В. Арендт. У своїй праці він обрав за класифіка­ційну ознаку форму верхів’я та перехрестя. Значними недо­ліками цієї роботи ми вважаємо невідповідність у характе­ристиках форм верхів’я та перехрестя, а також недостатню увагу до форм клинків.

У 20-30-ті рр. XX ст. в Польщі почало бурхливо розви­ватися історичне зброєзнавство. З’явилися монографії В. Дзєвановського (W.Dzievanovski), С. Мейєра (S. Меуег), 3. Хартлеба (Z. Hartleba) та інших авторів. Видатним осередком зброєзнавчих досліджень свого часу став польський часопис «BroniBarwi», де друкувалися матеріали, що стосувалися переважно історії національної зброї, зокрема чимало статей часопису висвітлювали історію польської шаблі.

У СРСР основні дослідження в галузі зброєзнавства розпочалися в передвоєнні роки. Вийшло кілька праць (М.М. Денисової, С.К. Богоявленського, В.В. Арендта), при­свячених холодній зброї, проте основні зусилля науковців були спрямовані на вивчення зброї вогнепальної.

Першою видатною подією повоєнного часу для дослідни­ків холодної зброї став визначник М.М. Денисової, а також дослідження, здійснені авторкою разом з М.Е. Портновим.

У роботі М.М. Денисової наведено класифікацію та характеристики зброї ХІ-ХІХ століття . Обсяг залученого автор­кою матеріалу відносно невеликий, проте їй удалося охопи­ти основні різновиди клинкової зброї на значній території упродовж тривалого історичного періоду. Крім російської та української зброї, описані також грузинські, кавказькі, вір­менські, кубанські, киргизькі, таджицькі, бухарські, хівин­ські та кокандські різновиди. Наведені дослідницею правила опису та вимірів клинкової зброї ми застосували в нашій роботі.

Ключовими у вирішенні завдань атрибуції холодної зброї східного походження стали роботи Ю.О. Міллера, у яких розглядалася техніка середньовічного турецького орнаменту.

 

Утім, загальна кількість публікацій, що стосувалися тематики холодної зброї, у 50-х рр. XX ст. залишалася не­значною. У ситуації надзвичайно обмеженої радянської істо­ріографічної бази традиційного зброєзнавства, яке вивчало холодну зброю давніх часів, розроблення актуальної пробле­матики цієї галузі взяла на себе археологія. Важливим напрямом археологічних досліджень у СРСР стало вивчення зброї скіфської, сарматської та давньоруської доби.

Однією з перших спроб наукового обґрунтування появи шаблі, зокрема на українських землях, стала стаття М.Я. Мерперта.

Дослідження А.І. Мелюкової, у якому йдеться про зброю скіфів і сусідніх з ними племен лісостепової смуги України, Нижнього Дону та Північного Кавказу, охоплює також доскіфський період. На основі археологічних джерел авторкою створена струнка система класифікації скіфських мечів.

У монографії відомого археолога К.Ф. Смирнова роз­глянуто савроматську зброю, її особливості та розвиток у УІІ-ІУ ст. до н. е. Автор зіставив сарматські мечі зі скіф­ськими і зробив певні висновки щодо їх генетичного зв’язку, виявив закономірності в еволюції та процесах поширення клинкової зброї у встановлених територіальних межах.

Крім названих авторів, скіфську та сарматську клинко­ву зброю вивчали українські дослідники, зокрема Є.В. Чер­ненко, Б.А. Шрамко, О.В. Симоненко та ін. Саме ці праці допомагають зрозуміти, за яких обставин відбувався процес виникнення шаблі, виявити підґрунтя та особливості цього процесу.

Важливими для нашого дослідження стали роботи, що ознайомлюють зі зброєю народів античності, які в різний час проживали на теренах нашої держави. Це монографія В.Д. Блаватського34 щодо становлення військової організації та еволюції озброєнь народів і держав Північного Причорно­мор’я - кіммерійців, скіфів, сарматів, населення Ольвії, Херсонеса, Боспорського царства. На матеріалі книги стаєможливим порівняти типи озброєння, визначити шляхи запозичень та спадкоємності форм мечів.

Надзвичайно інформативним є огляд М.І. Сокольськогомечів Боспорської держави V ст. до н. е. - IV ст. н. е., проце­сів взаємодії різноетнічних форм клинкової зброї, їх подаль­шої модифікації та створення оригінальних видів озброєння, шляхів запозичення холодної зброї, що пролягали між країнами.

Вивчення озброєння Київської Русі досягло найвищого розвитку в повоєнні часи. Одним з перших над цією проб­лематикою почав працювати А.В. Арциховський, який залучив для дослідження багато фактичного матеріалу.

У своїй роботі, де йшлося про наконечники піхов давньоруських мечів XI ст., Г.Ф. Корзухіна проаналізувала еволюційні етапи переходу від прямого клинка меча до кри­вого шабельного. Робота, що становить для нас безпосеред­ній фаховий інтерес, побудована на археологічному мате­ріалі. Вона містить детальний опис зразків ранніх шабель. Авторка залучила велику кількість ілюстративного матеріа­лу, який надає переконливості її висновкам.

Однією з найважливіших праць, що стосуються зброї Київської Русі, є дослідження російського зброєзнавця А.М. Кирпичникова. У першій з трьох частин його роботи розглянуто клинкову зброю - мечі та шаблі. Автор зібрав і опрацював чималий археологічний матеріал (зокрема 183 мечі та 150 шабель). Крім опису зразків та їх оригінальної класифікації, він дослідив також територіальний розподіл типів озброєння у зв’язку з етнічним складом населення держави. У праці розглянуто національні особливості давньоруської зброї та обґрунтовано своєрідність її еволюції.     Автор розробив історичну періодизацію, пов’язану з військо­вим та політичним життям країни. Порушено ним і питання соціального значення зброї, а також виокремлено комплекси озброєння різних соціальних груп. У кінці представлено систематичний каталог з технічними даними досліджених автором екземплярів зброї.

 

Над темою озброєння Київської Русі успішно працювали також В.Й. Довженок, М.Г. Рабинович, М.Я. Мерперт та ін.

Український фахівець В.Г. Бережинський здійснив перше історико-зброєзнавче дослідження озброєння Київ­ської Русі на сучасному рівні, об’єднавши розробки поперед­ників та накопичений ними матеріал, побудував систему, яка дала змогу розробити необхідні схеми вивчення кожного окремого виду озброєння. Автор простежив динаміку роз­витку комплексу давньоруського озброєння, проаналізував його бойове значення.

Зазначені дослідження давньоруської зброї використані нами для побудови цілісної наукової картини еволюції шаблі, оскільки вони встановили зброєзнавчі стандарти у вивченні холодної зброї, визначили основні методи та прийоми дослідження.

Окремо необхідно згадати археологічні роботи, у яких розглядається зброя кочовиків та народів Сходу.

У ґрунтовній монографії С.В. Кисельов аналізує перед­умови виходу шаблі на авансцену військової історії. Саме ця робота започаткувала ряд археологічних досліджень кочів­ницького озброєння. Великий внесок в означену тематику зробили російські вчені Ю.С. Худяков, А.В. Циркін, Є.І. Де­рев’янко, А.І. Соловйов, Ю.А. Плотников, С.О. Плетньова, Г.А. Федоров-Давидов, А.В. Євглевський, Т.М. Потьомкіна та ін. У їхніх роботах наведено значний обсяг даних, необхід­них для побудови типологічних рядів та відтворення карти­ни розвитку шаблі. У ряді праць автори обґрунтовують та залучають передові методи статистичної обробки інформа­ції. У цих дослідженнях гостро дискутується та отримує подальший розвиток проблематика понятійного апарату холодної зброї. Важливими для нашої монографії виявилися праці А.І. Соловйова та Ю.С. Худякова…

СторінкУ назад                       Читати далі...