РОЗДІЛ 2

Шабля як об’єкт вивчення історичного зброєзнавства

Понятійний апарат роботи. Конструкція шаблі

та її особливості як різновиду холодної зброї

 

Обґрунтуємо понятійний апарат, розроблений нами спеціально для цієї монографії. Це особливо актуально, оскільки питання, пов’язані зі зброєзнавчою термінологією, уже тривалий час становлять предмет гострих дискусій у наукових колах.

Перші дослідники холодної зброї у другій половині XIX ст. приділяли мало уваги питанням типологізації та термінології. Відбувався процес первинного накопичення археологічного матеріалу. Систематизували матеріал до­вільно. Так, у тлумачному словнику Володимира Даля меч охарактеризовано як «холодное ручное оружие древних и средних веков, что нынь шпага, сабля, палаш, шашка». За єдину особливу ознаку меча прийнято наявність двох лез. Подібна характеристика свідчить про відсутність у той час розроблених класифікаційних критеріїв. Окремі вчені все ж робили спроби систематизації досліджуваного матеріалу. Так, П. фон Вінклер, описуючи античні бронзові мечі, розпо­ділив усі знахідки на п’ять типів. У цій системі відсутня спільна класифікаційна ознака, за якою можна побудувати типологічний ряд: перші два типи вчений виокремлює за певним способом кріплення руків’я до клинка, наступний - за формою леза, а два останніх типи визначає за характер­ними формами верхів’я.

У 1886 р. Д.О. Клеменц опублікував археологічні мате­ріали Мінусинського музею, серед яких було багато предме­тів озброєння. Його систематизація зводилася до трьох типів: шаблі та шпаги, вістря списів і стріл, кольчуги та лати. Цілком очевидно, що подібні схеми не відповідають сучасним науковим вимогам до типологічного аналізу.

Серед фахівців, котрі робили спроби створити загальні класифікаційні схеми у зброєзнавстві, зазвичай переважа­ють археологи. Проте за весь час існування науки так і не було вироблено загальноприйнятої універсальної класифіка­ції холодної зброї, що цілком би виправдала навіть мету сво­го створення, хоча спроби розробити таку глобальну схему періодично й робляться. Як правило, кожен дослідник використовує класифікаційну схему, що відповідає постав­леним ним науковим завданням. Щодо створення універ­сальної системи, придатної в усіх випадках, для всіх відомих різновидів зброї, то навряд чи це можливо й доцільно, оскільки в процесі кожного окремого дослідження вирі­шуються специфічні завдання й залучаються різні методи джерельного аналізу. Так, для археолога зброя - це знахід­ки, виявлені під час польових досліджень, і передусім атри­бут поховань. Її аналіз дає змогу ідентифікувати й датувати поховання. Методи вивчення зброї в археології мають свою специфіку, проте частіше застосовують спільні для дослі­дження всіх археологічних артефактів типологічний аналіз, класифікацію та серіацію.

Згідно з археологічним словником У. Брея і Т. Трампа, типологією називається вивчення та систематизація форми артефактів. Саме завдяки їй можливо вирішити характерні завдання класифікації та серіації. Значно менше уваги в археології зазвичай приділяють проблемам визначень окремих різновидів зброї. Тут спостерігаються значні роз­біжності, а іноді - повне ігнорування питань, пов’язаних з термінологією. Для археологів-зброєзнавців найбільш доцільними є звужені службові типологічні схеми, де роз­глядаються тільки певні різновиди холодної зброї. Такі системи є загальновизнаними, їх широко використовують дослідники в усьому світі.

 

Інша ситуація склалася навколо елементної понятійної бази зброєзнавства (елементарних зброєзнавчих термінів). Ґрунтовні систематичні праці із зазначеної тематики у віт­чизняній історіографії, на жаль, відсутні. Дослідники, як правило, самі формулюють визначення та обґрунтовують свій власний базовий термінологічний апарат. Найважли­віші роботи в цій галузі знов-таки проведені археологами.

У процесі роботи постала проблема браку саме україн­ських історико-зброєзнавчих термінів. Окремі спроби створити таку термінологію робилися7, проте вони мало чим допомогли у вирішенні наших завдань. Вихід було знайдено в запозиченнях західних та російських термінів з урахуван­ням практичного досвіду українських зброєзнавців.

Пам’ятки матеріальної культури, що вивчаються в робо­ті, належать до групи речових джерел, які визначаються як зброя або озброєння. Одну з найважливіших засад у класифі­кації цієї групи джерел становить її поділ на наступальну зброю та захисне спорядження. Під терміном «захисне споря­дження» розуміють засоби пасивної протидії, безпосередньо не призначені для ураження супротивника, або такі, де ураження становить тільки другорядну функцію. Основний ефект від таких засобів виявляється внаслідок активних дій з боку ворога, при безпосередньому контакті з його насту­пальною зброєю. Сюди відносять покриття, що захищають тіло, різноманітні ручні та стаціонарні засоби - обладунки, шоломи, щити тощо.

Згідно з Енциклопедією «Британіка», поняття «зброя» (уюароп) визначається як «знаряддя, що використовується в бою з метою вбивства, ушкодження або поразки супротив­ника». Радянська військова енциклопедія дещо розширює це визначення: «...править за знаряддя як для нападу, так і для захисту»8.

До наступальної зброї зараховуємо пристрої, призначе­ні для ураження супротивника, які доповнюють або комп­лектують захисне спорядження: мечі, шаблі, луки, рушни­ці, гармати тощо.

 

До активно-захисної зброї відносимо пристрої, у конст­рукції яких сполучені головні ознаки наступальної зброї та захисного спорядження, що передбачає ведення в рівній мірі захисних та наступальних дій. Такі властивості характерні передусім для деяких специфічних типів давньої холодної зброї (наприклад деяких різновидів середньовічного іспан­ського кулачного щита-тарча, різноманітної клинкової зброї з пастками тощо).

Наступний класифікаційний рівень поділяє зброю за­лежно від загального принципу її дії (зокрема розрізняють зброю холодну, вогнепальну, механічну метальну, комбіно­вану тощо).

Поняття холодної зброїв науковій літературі визначають по-різному. Ураховуючи досвід попередників, ми вважаємо доцільним сформулювати таке визначення: холодною зброєю називаються всі типи наступальної та активно-захисної зброї, що призначені для ведення рукопашного або дистан­ційного бою, функціонують виключно завдяки м’язовим зусиллям воїна, а бойове застосування їх не пов’язане з вико­ристанням вибухових речовин. Особливістю цього визначен­ня є те, що до холодної зброї ми, слідом за Ю.В. Шокаревим, відносимо снаряди дистанційного бою, для приведення яких у дію застосовується виключно енергія м’язових зусиль воїна.

Розроблена нами класифікація холодної зброї викорис­товує два відомі методичні підходи, згідно з якими всі різно­види об’єднують у групи за двома критеріями: функціональ­ним призначенням та конструктивними особливостями. Слід зауважити, що більшість сучасних класифікацій побу­довано тільки на одній із цих засад.

Класифікаційні схеми, розроблені різними авторами, істотно різняться між собою. Головний недолік більшості цих систем полягає у спрощеній лінійності або ж, навпаки, - у надмірній ієрархічності їхньої структури. У результаті визначення різновидів холодної зброї дуже спрощується, позбавляється однозначності або, навпаки, занадто ускладняється,

ХОЛОДНА ЗБРОЯ

 

МОНОФУНКЦІОНАЛЬНА

ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНА

 

січна

різальна

колольна

ударна

ручна

метальна

січна

різальна

колольна

ударна

ручна

метальна

Клин­

кова

 

 

Шабля

✓✓✓

✓✓✓

✓✓

 

 

Кинджал

✓✓

✓✓

✓✓✓

 

 

Ніж

 

✓✓

✓✓

 

✓✓✓

Ніж метальний

 

 

 

 

✓✓✓

Древ-

нова

Келеп

Чекан

 

 

 

 

 

✓✓✓

 

 

✓✓

✓✓✓

Спис

 

Бойова коса

 

 

✓✓✓

 

✓✓

✓✓✓

✓✓✓

✓✓

 

 

Булава, пернач

Бойовий серп

 

 

 

✓✓✓

 

✓✓

✓✓✓

✓✓

 

 

 

Бердиш

✓✓✓

✓✓✓

 

✓✓✓

 

Гнуч-

ка

Обушок

 

 

          ✓✓✓

 

 

Моно-

літна

Дрюк-довбня

 

 

 

✓✓✓

 

МЕХАНІЧНА МЕТАЛЬНА ЗБРОЯ

 

Використовує енергію дуги

Використовує енергію скру­ченої мотузки (сухожилля)

Використовує

енергію

противаги

Ручна

Складний лук та стріли

 

 

Стаціонарна

 

 

 

 

Кількість позначок вказує на ступінь відповідності різновидів зброї функціональним ознакам:

✓✓✓ - основна, найважливіша функціональна ознака даного різновиду зброї;

✓✓ - другорядна функціональна ознака даного різновиду зброї;

- найменш притаманна даному різновиду зброї функціональна ознака.

 

стає непридатним для регулярного практичного використання. Деякі фахівці знаходять вихід з такої ситуа­ції, залучивши у свої роботи декілька класифікацій різного типу й використовуючи кожну з них у разі потреби. Іншою вадою більшості класифікаційних схем холодної зброї є те, що класи одного рівня часто визначають за нерівноцінними критеріями. Так, поширеною помилкою, на нашу думку, є об’єднання холодної зброї у три основні групи: клинкову, древкову та ударну, - адже перші дві групи фіксують різни­цю між поняттями на рівні особливостей конструкції, а тре­тя - характеризує клас за способом уражаючої дії.

 

Розроблена нами система позбавлена подібних недолі­ків. Різновиди зброї в ній визначаються за двома рівноцін­ними перехресними ознаками (функціональним призначен­ням та особливостями конструкції).

Під функціональним призначенням часто розуміють характер уражаючої дії робочої частини зброї. Відомий фахі­вець у галузі археологічного зброєзнавства М.В. Горелик слушно зазначає, що класифікація зброї за характером ура­жаючої дії є досить складним завданням. Труднощі поля­гають у надзвичайній кількості перехідних та багатофунк­ціональних різновидів одного й того самого виду зброї, коли навіть за незначної зміни форми змінювався й характер заподіяної травми12. Тому ми робимо акцент у першу чергу на характеристиці механізму функціонування робочої час­тини, прямо пов’язуючи її з механіко-кінематичною харак­теристикою рухів воїна під час користування зброєю. Кіль­кість таких рухів обмежена, а характер їх чітко пов’язаний з особливостями конструкції робочої частини холодної зброї.

Отже, за функціональними ознаками монофункціональну холодну зброю можна поділити на січну (рубальну), колольну, різальну, ударну та ручну метальну. Існують також поліфункціональні різновиди, що комбінують перелічені ознаки, - рубально-колольна, колольно-різальна тощо. Необ­хідно зазначити, що в нашому випадку терміни «сікти» й «рубати» доцільно вживати як синоніми.

Січною (рубальною) називається холодна зброя ближнього бою монофункціонального призначення, використання якої передба­чає завдання січного удару. Рука воїна рухається по півколу (рис. 1.1-1.4).

Колольною називається холодна зброя ближнього бою монофункціонального призначення, використання якої передбачає завдання колольного удару. Рука воїна рухається поступально (рис. 1.6-1.7).

Різальною називається холодна зброя ближнього бою монофункціонального призначення, використання якої передбачає завдання різального удару. Рука воїна рухається зворотно-поступально (цей рух іноді називають «протягу­ванням») (рис.1.4-1.5).

Січною різально-колольною називається холодна зброя ближнього бою поліфункціонального призначення, конст­руктивна форма якої передбачає певний універсалізм при використанні, а саме можливість завдання січних, різаль­них та колольних ударів (рис. 1.1-1.7).

Ударною називається холодна зброя ближнього бою

Ударною називається холодна зброя ближнього бою монофункціонального призначення, використання якої передбачає завдання розбиваючого (пробиваючого) удару. Механіко-кінематична характеристика руху воїна при цьому майже збігається з такою ж при січному ударі.

Ручною метальною називається холодна зброя, у конст­руктивній формі якої передбачена спеціалізована функція завдання ушкоджень з певної відстані. Рука воїна при цьому рухається по траєкторії, характерній для метального руху.

Друга класифікаційна ознака характеризує клас понять, відмінності між якими фіксуються на рівні найбільш загаль­них конструктивних особливостей предмета (клинкова, древкова зброя тощо).

Найнижчий класифікаційний рівень фіксує різницю між поняттями вже на рівні сукупності всіх складових частин (елементів) зброї: меч, шабля, спис тощо.

Клинковою зброєю називається різновид холодної зброї, бойовою частиною якої є чітко оформлений клинок. Клинко­ва зброя має коротке (порівняно з клинком) руків’я.

Древковою (держаковою) зброєю називаються різновиди холодної зброї, у конструкції якої є древко (держак).

Древ­кова зброя являє собою складний тип зброї, який включає два головних компоненти - древко та бойову частину.

Згідно з такою класифікацією, головний предмет нашого дослідження - шабля - належить до наступальної холодної січної різально-колольної (поліфункціональної) клинкової зброї.

Для формулювання коректних визначень та подальшого оперування більш складними поняттями важливу роль відіграє базовий зброєзнавчий понятійний апарат. Загальна кількість елементарних термінів відносно невелика. їх використовують дослідники всіх напрямів зброєзнавства. Проте універсальна система таких понять відсутня.

Ми використали найкращі напрацювання із цієї проблематики в російському й польському зброєзнавстві, зокрема ґрунтов­ний словник зброєзнавчих термінів, наведений у роботах

 

О.М. Кубинського, розробки відомого археолога-зброєзнавця Ю.С. Худякова, а також польських дослідників В. Дзєвановського (W.Dziewanowski), А. Надольського (А.Nadolski), В. Квасневича (W. Kwasniewicz).

Для нашого дослідження залучено зручні та практичні терміни, уведені в науковий обіг старшим науковим спів­робітником Львівського історичного музею Б.В. Мельником.

Крім того, для уточнення деяких термінів ми звернули­ся до фахових спеціалізованих довідкових видань та класич­них західноєвропейських зброєзнавчих праць.

Серед представницького розмаїття клинкової зброї, поширеної на теренах України в ХУІІ-ХУІІІ ст., найпоміт­ніше місце належить шаблі. У Речі Посполитій та Україні шабля стала основним, найпопулярнішим різновидом про­фесійної холодної клинкової зброї.

Саме визначення поняття «шабля» - одне з «вічних» завдань зброєзнавства, навколо якого постійно точаться фахові дискусії. Це пояснюється складністю шляхів еволю­ції, великим розмаїттям форм цього типу зброї, що побуту­вав у різні часи.

Для того щоб якомога повніше охарактеризувати шаблю та знайти компромісне вирішення гострих термінологічних проблем, ми пропонуємо дати комплексне визначення шаблі.

Шабля - різновид наступальної холодної січної різаль- но-колольної клинкової зброї, що сформувався в кінці VII - на початку VIII ст. н. е. Вона складається з довгого клинка, ефеса та піхов, є в першу чергу зброєю вершника й у викорис­танні пов’язана зі специфічним комплексом кінського спо­рядження. Клинок шаблі викривлений, з лезом на вигнутому боці та обухом - на увігнутому, має вістря та хвостову частину для кріплення ефеса. Прямий перпендикулярний удар шаблі має круговий рубально-різальний характер і в більшості випадків дозволяє сполучити в єдиному русі обидві його фази (ураження - витягнення). Шаблю, як пра­вило, носили ліворуч (для «правші»), збоку біля стегна.

 

Як буде показано далі, саме з VII-VIII ст. можна чітко простежити процес розвитку шаблі на території сучасної України. Відтоді спостерігається становлення шаблі як особливого різновиду холодної зброї, пов’язаного зі специ­фічним кінським спорядженням і тактикою бойових дій.

Розглянемо конструкцію шаблі, використавши розробки відомих іноземних та вітчизняних фахівців.

Шабля складається з двох головних частин - кривого клинка (1) та ефеса (2). Клинок має дві бічні площини - зовнішню і внутрішню (5) та сторони - верхню й нижню (6). Клинок завжди однолезовий, лезо на вигнутій частині (6). Площина поперечного перерізу клинка, якою він сполучається з ефесом, називається п’ятою (7). На клинку виділяються зони - неробоча (3), що прилягає до п’яти і пра­вить за важіль для робочої частини, та кінцева - робоча зона (4) (остання 1/5 - 1/3 від вістря); тут обух і доли зазвичай сходять нанівець, поперечний переріз клинка набуває оваль­ної форми. У робочій частині розміщується центр ваги клин­ка. Відома фахівець з історії кавказької та турецької зброї Е.Г. Аствацатурян зазначає, що саме це становить одну з основних ознак викривленого клинка; центр ваги містить­ся не біля ефеса (як у прямого), а в робочій частині й збігаєть­ся із центром удару21. Остання 1/5 - 1/3 довжини клинка (виміряна від вістря) може бути дволезовою (із зустрічним загостренням) та розширюватись, утворюючи в такому ви­падку перо (8). Якщо ж перехід до пера має вигляд різкого уступу, то вважають, що клинок закінчується єлманню (9). Клинки можуть відрізнятися за характером перерізу (плос­кий, увігнутий тощо - рис. З*). На бічних площинах частини клинків нанесено повздовжні борозни - доли (10), призначе­ні для зменшення ваги конструкції та підвищення міцності клинка. Дуже вузькі доли, вишліфувані різцем у тілі клин­ка, називаються борозенками. Якщо вздовж клинка нане­сено кілька дол або борозенок, між ними утворюються

* Тут і далі рисунки, позначені *, узяті із зазначеної вище книги В. Квасневича з його люб’язного дозволу.

Будова клинка

Рис. 2.1 - клинок (тіло клинка - штаба); 2 - ефес; 3 - неробоча зона клинка; 4 - робоча зона клинка; 5 - верхня сторона клинка;

 

6 - нижня сторона клинка; 7 - п’ята; 8 - перо; 9 - єлмань; 10 - доли; 11 -реберця; 12 — обух; 13 - вістря; 14 - спинка клинка; 15 - руків’я; 16 - гарда; 17 - верхів’я; 18 - хрестовина; 19 - дужки; 20 - щит;

 

21 - перехрестя; 22 - ефес (відкритого типу); 23 - ефес (напівзакритого типу); 24 - ефес (закритого типу); 25 - каптурець; 26 - чашка; 27 - гарда (дугоподібна щитова); 28 - шийка; 29 - дуги; ЗО - перстень (палюх); 31 - устя; 32 - наконечник; 33 - обоймиця; 34 - кільце; 35 - рікасо; 36 - шипи; 37 – кільйони реберця (11).

 Сторінку назад                          Читати далі...